К основному контенту

САЙТ ХРАМА РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА С.КУРИЛОВКА

САЙТ ХРАМА РОЖДЕСТВА ХРИСТОВА С.КУРИЛОВКА

Ієромонах В’ячеслав (Максименко): Два козаки – три отамани! А Бога ані поруч, ані в далині не проглядається…

Саме сьогодні в день святих Віри, Надії, Любові та Матері їх Софії Господь дав більше роздумів щодо наявності віри Христової в нашому суспільстві, надії та сподівання на Божу Волю у вирішенні проблеми сьогодення в нашій державі, в наявності, чи то більше в відсутності, не Божої, а навіть елементарної любові до інших людей, не говорячи про ворогів, про сприйняття ворогів в якості ліків для подолання, в першу чергу, в самих собі страшенного гріха гордині.

Саме через цей гріх і досі сучасним є прислів’я «де два козаки – там три отамани!». Саме через цей гріх до тями не прийшли в подоланні церковного розколу! Саме через цей гріх можновладців тисячі загиблих чоловіків віддали свої життя заради «революції гідності», коли люди дійсно з відвертістю сподівались на ліквідацію влади диктатури хабарництва, корупції та ганебного ставлення до простих громадян України! Саме через цей гріх брехали людям в очі на Майдані ті, хто, як виявив час, продерлись в можновладці не заради виконання людських сподівань на тишу і добробут в Україні, а заради накопичення власних пащек! Саме через цей гріх «революцію гідності», якою так прикривались ті, хто піднявся на крові та тілах її чесних взірців на найвищі щаблі влади, сьогодні повністю спаплюжили здобутки совісті чесних людей, практично зпустивши велич духу свободи на рівень країн «нижче третього» світу, як то виглядало на ювілейному світовому форумі, та ще й з виступом не державною мовою.
Гірко і боляче від того, що навіть говорячи про чисте та не заполітизоване бажання чималої кількості православних людей України бути у Всесвітньому Православ’ї на рівні з іншими автокефальними церквами, то й тут гріх гордині не дав «трьом отаманам» можливості поєднати «двох козаків»! Навпаки, всі відвідини Святішого Вселенського Патріарха з боку представників різноманітних релігійно-політичних клубів привели не до утворення єдиної помісної церкви України, а відвернуло від цієї задумки через безтолковість та духовну необачливість  «отаманів» навіть тих, хто бажав цього не лише заради політичних націоналістичних амбіцій, а заради того, щоб церква не мала на себе з будь-якого боку влади.
Після останніх політичних подій на найвищому світовому рівні стає ще гірше від того, як наші люди знову потрапили під свої ж власні кулі! «Революція гідності» мала б розстріляти корупцію та свавілля чиновників, та нажаль ці складові в Україні мають такий могутній бісовський захист, що тягнеться ще з часів Петра Першого, який Меньшикова за крадіжки державного майна карав, та, як показує сьогодення, має лише один шлях до його стану: соціалістична диктатура! Або ж, як один із московських священників пропонує: «православний соціалізм». Саме при соціалістичній формі державності корупція меншає, тому що держава, яка має такий державний устрій, сама себе відокремлює від світу, огороджується колючим дротом і всередині себе, як той Юпітер, керує рівнем корупції лише в вузькому колі своєї верхівки, а чиновники на місцевому рівні підбирають крихти з барського столу. Що людям? Батіг та пиріг! Тільки батіг попереду, а пиріг так, понюхати…
Гірко і боляче, що жителів Київської Русі виставили на сміховисько всьому світові, як нездатних собою керувати! Та й наймити виявилось, що не здатні! Лише під одну дудку продовжують стверджувати з українських телеканалів про тиск пропаганди з боку Росії, про агентів впливу, про якісь там «колони»…  Вже це не працює! Не працює і все… Ніяких агентів не було й не є в величезній кількості! А хтось там один, чи десяток, чи могли б зломити державну машину пропаганди, якби остання була в країні? У нас один агент впливу є – агент гріха гордині, коли потрапляємо до влади! І потім починаємо торгівлю зі свого крісла чи трону, то вже хто як зміг підскочити… А вже в який спосіб чи в який бік – не принципово! Головне – трон, прости Господи, під дупою, який надасть можливості їздити на дорогих легкових автівках, дружин возити на шикарних бусах до бутиків, відпочивати на океанському узбережжі від занадто «праведної» праці! А як же брехали, очі людям …«уриною заливали», в груди били себе ті ж комбати, яких ми, як взірець української правди і гідності в школах дітям показували першого вересня! Що далі дітям показувати? Про яких героїв «революції» розповідати? Про комбатів-хабарників та алкашню в камуфляжі під кіосками поруч зі школами, які видають себе за героїв, наскоками, як махновці, граблячи церкви чи магазини? Про що розповідати дітям? Чи про брехню, що хтось там обіцяє нам нашу економіку підняти після подолання корупції? Люди наслухались і набачились… І навіть якщо припустити, що по Україні взад-вперед літають на конях кремлівські агенти и всіх нас тут задушили кремлівською пропагандою, то виникає просте запитання: а де ж наша, українська пропаганда, ідеологія та ідеологи? Де, нехай не за двадцять, але за владу Ющенка та нинішню, кінострічки, книжки, підручники, анекдоти про ганебних москалів, як на те пішло, та бравих наших козаків? Де? Чому не працює потужна ідеологічна машина? Не має… Прогуляли… Американські бакси на розвиток руху «ЛГБДТ» чи ще якись осередків зі хелоуінівськими потворами не на рух пустили, а на свою потіху безпосередньо з їх представниками та представницями? Мабуть для набуття досвіду по ухваленню «демократичного» явища народу… Прости Господи! З ідеологами все вже зрозуміло… Але ж ідеологія? Патріотизм де? В копалнях бурштинових під прикриттям вояк від чиїхось політичних партій? Це ідеологія? Це справедливість?
Держава, яка сподівається лише на допомогу ззовні, а сама вперто не бажає самоідентифікуватись на цоколі своєї власної історії, то така держава не може відродитись і її майном знову починають керувати інші, хто вклав в певні території власні кошти. Як вперто ми, як чорт від ладану, стрибали в бік та ставали в позу бультер’єра, коли чули про «руський мір»? Що ти! Ганьба! Ганьбища ціла! Ми – українці! Який там «руський мір»? Просте питання: Рава Руська – це де? В Росії, тобто в РФі? Та ні, так би мовити Західна Україна! Скільки я втлумачував, що ми не маємо себе відчувати Окраїнцями, як чиєюсь окраїною, чи шляхти, чи Московії, українцями, якщо бажаємо відродити історії Київської Русі від часів Святого Володимира! Київ ніколи не був і не міг бути Окраїною, тому що після Святого Хрещення навіть випередив тодішній Царьград і за кількістю церков, і за відвертістю ставлення до християнської цивілізації, яку розповсюдили пізніше на Схід від Києва. Чому ми такі вперті і чому це словосполучення «руський мір» в киплячій гординею свідомості зразу ж сверлить мозок про кремлівську агентуру? Сто разів я писав, що росіянин – не обов’язково руський! Русь – вона Київська, а не кремлівська! Навіть про це стверджує Святіший Патріарх Кирилл: «Руський світ не означає «російський». Тим більше це не світ Російської Федерації. Це той самий світ, який вийшов з нашої спільної купелі – Київської купелі Водохрещення. Це той самий світ, який існує на рівні віри, інтелекту, духовності та культури. Від того, що хтось заперечує цей світ, нічого не змінюється: цей світ існує, це об’єктивна реальність».
Що маємо? Замість того, щоб прислухатись до душі, маємо наслідки дії розуму! Точніше – безглуздя! Патріотизм луснув в обіймах баксів, а патріоти з бідарок пересіли на дорогущі авто та перебрались в експропрійовані оселі тих, хто драпонув. Що змінилось? Обличчя! Вибачте, пики… Крім гучних оплесків по телевізору – патріотизм знищено і той, що з’явився сплеском. До речі про телевізор… Якщо його вимкнути і не дивитись, як і не читати новини з інтернету, на тиждень, наприклад, то рівно через тиждень, ввімкнувши «ящики» нового не почуєте нічогісінько, а лише оплески, а про діла і годі питати. Не має діл ніяких! Так само і на місяц вимикайте – знову нічного не побачите із добрих справ. Одна користь – мозок відпочине, а якщо ще й молитвою заповниться в той час, то буде найбільша користь.
Але ж треба жити і кожен бажав би жити в тиші, в праці, в добробуті. Та без аналізу післяреволюційного часу користі не буде. А без аналізу духовності користі не буде взагалі, тому що Саме Бог, чи дозволяє чомусь відбуватись для користі людей, чи приводить в дію механізм тимчасового покарання для охолодження розуму і розсуду. Не буде віри – не буде життя! Бог дав життя, Він же його і припинить, якщо люди не бажатимуть до Бога повертатись. Київська Русь – Боже утворення! І це беззаперечно і безальтернативно, тому що саме Київська Русь отримала, як народ, як територія саме для цього народу, Святе Хрещення! А тому і особливі події тут трапляються в першу чергу.
Господь попускає, щоб люди мали змогу самостійно, до їх духовних та душевних вподобань, показати Богові свою Віру! Не силою Божої Волі, а саме особистим обиранням шляху до Бога. Хтось скаже, що маємо в УПЦ утиски від розкольників, які захоплюють церкви, чи влада якимось чином спотворює відношення до УПЦ, або ті ж самі ЗМІ. Та, ні, друзі! Господь і в цьому перевіряє тих, хто бажає бути з Богом довічно, а не має бажання користуватись Церквою Божою заради політики чи територіальних розподілів. Церква Божа не має меж – невже це за віковічну історію комусь не зрозуміло? Та навіть і це якщо допустити, що не було зрозуміло, а хтось з урядовців прокинувся одного ранку віруючим та мріючим про єдину автокефалію в Україні, то виникає знову ж питання: чому так безглуздо використана влада в руках цих урядовців? Чому не обсіли Константинопіль тисячні делегації з України та чому по самій Україні не проводилось, принаймні, за останній рік масові мітинги вірян за єдину помісність? Чому? Знову «агенти кремлівські» завадили? Ні! В розумі політиків не Віра Божа, а використання церкви та церковників, як механізму для керування вірянами взагалі, тобто -   «електорату». Так було і при минулій владі, так є й зараз. Тільки до минулої влади ставились більш довірливо через їх більшу замаскованість перед людьми. Нинішні відвертіші! Але нинішні, граючи на струнах патріотизму чи націоналізму навіть, чому нинішні не досягли успіхів в об’єднанні «УАПЦ» та «УПЦКП»? Чому? Гординя. Відповідь одна існує, іншої бути не може.
Думалось, що невдачі в цьому напрямку мають бути декілька років, поки не пройде перевтілення підростаючого покоління до бажання бути з Богом всією своєю державою. Не вийшло. Сумно? Рівно. Це передбачувалось, хоча і були реальні люди, які, повторюю, щиро бажали мати миролюбиву, працьовиту державу із усіма відповідними інституціями. Прорахувались. В чьому? В тому що Церква – Божа, а не земна інституція. Тому не отримали не тільки об’єднання в середині України із тих, хто мав би начебто об’єднатись, але, навпаки, чимало древніх церков вже відкрито, гучно заявили і підтвердили неухильність виконання Канонічних вимог Вселенської Єдиної Соборної Апостольскої Церкви. Як, мати в своїх руках при владі Ющенка і сьогодні всі важелі впливу на громадян, на світову думку і не зробити цього, то може бути підтвердженням абсолютної недолугості виконавців і їх босів у владі. Нове сторіччя підкреслило приказку знову! Та в більшій мірі, то від того, що не відвертим, а суто політичним, було бажання утворити помісну церкву. Господь, якби більшість людей України була відверто віруючою, то можливо і попустив би на певний час і таку схему людям. В історії такого чимало було, але в канонічній площині. Бог надає людям в різні віки всі умови, щоб ті змогли би відбудувати своє суспільство таким чином, щоб мали можливість жити за Заповідями Божими заради спасіння душ. Бог іде, і дуже часто, на поступки людям, начебто говорячи: беріть, робіть так, але робіть відверто, чесно, заради Любові, а не заради безбожного буття!
Минув чималий час із часів «революції гідності». «Електорат», як нас люблять рахувати вожді, за місяці понівечення «революції гідності» вже далеко не дурний і не перебуває вже в ейфорії та веселкових мріях про щасливе майбутнє в кабріолетах і на пароплавах! Не вистачає пароплавів і кабріолетів на всіх. А тих, кому вистачило, «електорат» не здожене, бо їм вже ні Бог, ні чорт не указчики! В них своя церква із «комфортного православ’я», а де вона розташована чи то приписана – не цікавить, бо ікони в них у всіх однакові. Власне кажучи, одна ікона – «Вседозволяюча», а чи  із портретом Бенджаміна Франкліна та «церквою» Independence Hall, чи Ендрю Джексона, то не принципово. Саме, отримавши такі «іконки», йдуть трощити стариків та бабусь наймити від партій різних кольорів, не примушуючи себе хоча б на мить подумати, що колись же вони, а найбільше їх особисті діти та онуки, здригнуться від страшенних хвороб та будуть гинути страшною смертю, того не знаючи, що отримують ціну за борг перед Богом їх дідів. Так вже ж було! Було і недавно! І сьогодні онуки та правнуки тих хто з комуністичними вилами трощили церкви і вбивали священиків із своїми ж односельцями, саме вони сьогодні вступили на той же шлях власної загиблі заради матеріального, вважаючи себе найпершими суддями світу. Досудились! Тисячі вбитих… «Революції гідності», як і не було, по містах-селах банди, жирні коти жирують, як і жирували і змінилось лише одне – додались чи змінились обличчя в цій кривавій п’єсі під назвою «Україна понад усе!» Кому вона «понад усе»? Таким же, як минулий очільник держави? Та ці далі і ширше крок направили, от тільки видно, що почали розкарячуватись чомусь…
Що далі? Світ почав новий вимір свого внутрішнього розподілу. І цьому розподілу – бути, якби хто вже не верещав. Будуть ще вбиті, будь ще локальні сутички в церквах, але вже риску підведено на найвищому світовому рівні. Величезний сумнів є, що хтось із сторін-розподільників впливу на континенти Землі, почне вмикати «задню»! Хтоб це не був, вмикання «задньої», відмежування від виконання домовленостей на рівні наймогутніших держав Світу, як Росія і Америка, то призведе лише, борони Боже, до третьої світової війни! Всі це вже зрозуміли на останньому політичному всесвітньому форумі і не рахуватись із сторонами не вийде вже ні в кого. Багато в чому новий устрій в свідомості людей світу та економічний і оборонний устрій між Росією та Америкою примусить, бажає хто того чи ні, відновлювати співпрацю України і Росії, Росії та Європи через Україну та надасть новий колір загальносвітовій оборонній «парасольці». Хтось кого «зілл’є», як кажуть політики, як вже «декого», але домовленості будуть працювати. Зі скрипом, з публічними сварками, але на те не слід звертати уваги. То, як говорив один поважний чоловік, «особисто Вас не стосується»! Ми вже примушені починати відродження України, а не плекати надії на війну в якій хтось переможе. Не переможе в новому протистоянні вже ніхто, але й з позицією «так не доставайся же ты никому» жити непотрібно. Треба відроджувати країну. Треба встановити мир і тишу, як у владі, так і у власних оселях, так і в церквах. Залиште, панове політики, Бога! І навіть не «заради Бога», бо Богові ви, як політики, зовсім не потрібні, а заради своїх діточок, заради власних душ, в які ви впустили хворобу гордині, бо не минеться Кара Божа! Не минеться ж, навіть якщо ви особисто і не тримали в руках зброю, чи втечете за океан! Не минеться! Подумайте про діточок, якщо самі про себе вже не думаєте, поглинувши в болото гордині, хоча в Бога для кожного є останній подих, щоб принести каяття!
Ми мусимо зупинитись! Ми мусимо почати поважати один одного і чути! Не лише навчитись слухати, що необхідно в першу чергу, а навчитись чути і співчувати. Пробудіть, православні, свої серця один до одного, щоб мати єднання з Богом. Бог побачить відвертість сердець і ввійде в них.  Пропоную прислухатись до слів Митрополита Переслав-Хмельницького і Вишневського Олександра: «Наше уснувшее в грехе безразличия сердце — должно проснуться. Мы должны найти в себе силы забыть о давних и даже недавних обидах и через взаимное прощение сделаться из врагов братьями. Мы — чада канонической и признанной всей полнотой вселенского православия Украинской Православной Церкви. Но пребывание в лоне канонической Церкви не означает того, что нам автоматически гарантировано Божие спасение, и не дает нам права замкнуться в горделивом уединении. Напротив, как чада благодати и полноты церковности — мы призваны к большей ответственности за судьбу Церкви и к большему дерзновению в любви.»
І останнє… Я наведу прикладом висловлювання однієї україночки, з якою в мене певного часу були сурові та тривалі суперечки, та з якою ми колись все ж таки почали спілкуватись в листуванні із  бажанням порозуміння. Я не скажу, що ми й сьогодні погоджуємось у всьому, але ми можемо говорити, телефонувати, листуватись і відходити в бік, якщо бачимо можливість виникнення напруги. І робимо це заради підтримання добрих стосунків, бо багато чого самі про себе розповіли із особистого життя. Те і цінуємо один в одному! Забув же підкреслити – ця україночка не є прихильницею УПЦ, а навпаки, її можливо навіть назвати рупором протилежної формації. Можливо хтось і впізнає її по рядках, тому що ця розумна, вродлива жіночка і чудова мама тривалий час пише статті в ЗМІ. Так от рядки її слів мовою оригіналу із її сторінки в соцмережі від 25 вересня 2015 року: «По итогам очередного (и пока бесплодного, увы) обсуждения темы "в УПЦ МП все предатели, а "патриоты" в ней хуже царебожников, потому что вдвойне лукавы". Когда-то я была молода, резва и наивна, и мне казалось, что куда проще: сели все люди доброй воли из "братских" конфессий за один стол, накрытый чаем и кулебяками с салом, переговорили разговоры, пожали друг другу руки - и дело объединения церквей, считай, в шляпе. И я, как козочка, по всем этим столам с кулебяками энергично скакала. А дело никуда не сдвигалось с мертвой точки. Села я думу думать. И поняла следующее. Как сытый голодного не разумеет, так и свободный несвободного. Несвобода - это не цепи и кнут. Человек - существо социальное, связанное с другими сотнями вертикальных и горизонтальных зависимостей и ответственностей. Порвать враз эти зависимости и ответственности очень непросто. И так бывает, что люди впадают в одну зависимость, пытаясь убежать от другой. Как КПшники, уходя от зависимости от Москвы, попадают в зависимость от изоляции, так и УПЦшники выбирают ровно противоположный путь. Уходя от зависимости - попадаем в другую. Это цена любого выбора. Многих, кто упрекает "патриотов из УПЦ" в том, что они не бросили свою общину и иерархию с началом войны, почему-то совершенно не смущает, что на исповедь регулярно ходят пьяницы и взяточники. То есть люди, чей грех является следствием их социальных зависимостей. У одних окружение, у других - "система". Я не хочу сравнивать УПЦшников с пьяницами. Я просто объясняю, что далеко не все способны на разрыв устоявшихся годами связей и ревизии своих базовых принципов.
Такое время, что мы делаем часто выбор исходя из теории меньшего зла. Для одних большее зло - Москва, для других - каноническая изоляция.
Попробуйте понять других людей, принять их выбор и не делать искусственно врагов из своих потенциальных друзей. Конфликт воинов с пахарями всегда тупиковый.»
Саме сьогодні в день церковної пам’яті святих Віри, Надії, Любові та Матері їх Софії, ви, панове політики, які в більшості своїй демонструєте себе християнами, візьміть приклад з цих святих дітей та їх святої мами…

Христос посеред нас! І є! І має бути! 

Комментарии

Популярные сообщения из этого блога

К смыслу праздника Крещения Господня погружение в прорубь не имеет ровно никакого отношения!

4 ноября - праздник Казанской иконы Божией Матери

За щорічною традицією пропонуємо перегляд фільму «Дрібний дощ» авторства пономаря нашого храму, режисера та актора, Народного артиста України Георгія Делієва